Святе
Письмо подає християнам образ створення людини і забезпечення її життя різними
благами (Дивись
Бут 1, 27-28; 2, 8).
Вільний вибір серед багатьох можливостей і щоденне спілкування з Богом робило
людину щасливою. Така модель людського життя завжди є благословенна Творцем.
Але через зловживання свободою людський рід потрапив у певні залежності, рамки,
обмеження. У список обов’язків людини потрапляє праця, як один із способів
збереження життя.
Український народ славний своєю працьовитістю. З великою
пошаною українці відносяться до своєї землі і у всі часи були розумними
господарями. Але у силу різних обставин, добрі, щирі, працьовиті чоловіки та
жінки змушені були залишати свою домівку, свою Батьківщину.
В історії це явище
отримало назву «Українська
еміграція» – термін для визначення українського населення, яке вимушено чи
добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі
етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання. Це явище починається
у другій половині – наприкінці XIX століття і продовжується по нинішній день[1]. Вже
більше століття українці вимушені шукати шляхів виживання не на свій землі. Ці пошуки
мають різні причини і характер. Дослідники визначають чотири хвилі
переселенського руху в історії української еміграції.
З приводу трудової еміграції в суспільстві існує багато
різних думок. Хтось вбачає у такій ситуації позитиви, хтось різко критикує
заробітчан, але факт залишається такий, що це одне з найхарактерніших
соціальних явищ у незалежній Україні.
Відтік трудових ресурсів працездатного віку
супроводжується погіршенням демографічної ситуації в країні, а саме: зменшенням
її загальної кількості, старінням населення та відпливом кваліфікованих
працівників. Крім того, поширюються негативні соціальні явища: розлучення,
соціальне сирітство. Тому, на сьогодні, характерним є той момент, що проблема
трудової міграції торкається майже кожної української родини. Разом з тим,
дослідники трудової міграції зауважують, що не варто її розглядати однозначно –
в площині позитиву чи негативу. З одного боку, трудова міграція рятує сім’ї від
матеріального зубожіння, сприяє розвиткові нових трудових навичок, впровадженню
нових технологій у виробництві та сфері послуг. Але з іншого боку виникає
комплекс проблем як на рівні окремої особистості, сім’ї, родини так і на рівні
суспільства[2].
Одним із найпоширеніших заробітчанських рухів на переломі
ІІІ тисячоліття, стало жіноче заробітчанство в Італії. Матері, дружини їхали в
цю країну переважно для покращення матеріального становища у сім'ї, для оплати
навчання своїх дітей і т.д. Здебільшого, можна сказати, що ціль була досягнена:
діти закінчили університети, одружилися, купили житло, але заробітчанство не
припинилося. Світлана Одинець, яка у 2013 р. була молодшою науковою
співробітницею Інституту народознавства НАН України, керівницею проектів у
Комісії Української Греко-Католицької Церкви у справах мігрантів, яка досліджувала
зміну соціальних ідентичностей мігранток в Італії і провела власне емпіричне
дослідження в Італії влітку 2012 р. відповідаючи на запитання: "Що саме
підштовхує жінок до такого кроку як виїзд за кордон?" говорить: "Жіноча
міграція з України, особливо та, яка відбувається в останні роки, коли від
голоду уже ніхто не помирає, – це рух назовні, це велика життєствердна
стратегія у найглибшому сенсі цього слова, і я говорю про це, водночас не
ідеалізуючи ніяким чином саму реальність. Цей рух уперед видно навіть тоді,
коли їдуть жінки пенсійного віку, проходячи дуже різні випробовування, і навіть
при тому, що їм загалом складно працювати в Італії. Але, зрештою, вони
починають відчувати себе людьми, а що може бути важливіше?"[3].
У книзі "Під арками. З життя української громади
Болоньї 2003-2006 рр." заробітчанка Оксана Пронюк згадує важкий момент
остаточного вибору: "Думки роздирають серце. Нелегко мамі зважитись на
таке рішення. Але й не легко погоджуватися на злидні, коли є руки і розум. На
своїй землі вони не знадобилися, ними не можна заробити і захистити своїх дітей"[4]. Ці
слова заставляють нас глибше задуматись над проблемою заробітчанства.
Українська Греко-Католицька Церква всіма можливими
способами старається бути із своїми вірними. ЇЇ роль в українській міграції
справді дуже велика. Зокрема наведемо приклад заробітчан в Італії, де на
сьогоднішній день там діють понад 140 церковних громад УГКЦ[5]. І це
щось значно більше, ніж просто парафії. За свідченнями заробітчан Церква від
початку стала рідним домом, передусім у духовному сенсі. Багато українців за кордоном
почали за допомогою Церкви свою соціальну адаптацію. При парафіях УГКЦ
творяться бібліотеки, літературні, театральні гуртки і таким чином розширюється
комунікативно-соціальне середовище мігрантів.
Одним із найяскравіших прикладів душпастирської
діяльності за межами України був о. Василь Поточняк, який 2001-2005 рр. з
призначення Блаженнішого Любомира, виконував функцію координатора для українців
в Італії. Він за цей час створює понад 70 українських громад в різних містах
Італії. Активно опікувався духовним, культурним та громадським життям трудових
мігрантів, виступав на їх захист як перед італійською, так і перед українською
владою. Запровадив щорічне святкування Дня матері. Був засновником
християнського часопису «До Світла», форумів українців Італії та багатьох інших
культурних та громадських ініціатив. Надзвичайним молитовним явищем,
започаткованим о. Василем Поточняком, стала Десятиденна міжнародна піша проща
родин мігрантів із Самбора до Зарваниці. Кожного року у першу п'ятницю серпня з
Самбора вирушають люди, які хочуть молитись за кращу долю українського народу.
Ця молитовна хода об'єднює тих, хто змушений був поїхати на заробітки ф тих,
хто залишився в дома. Цьогорічна ХІ проща, завершилась освяченням пам’ятника
трудовим міґрантам, який встановили в Марійському духовному центрі в селі
Зарваниця на Тернопільщині. На пам’ятнику зображена фігура дівчини, котра
плаче, з чудотворною Зарваницькою іконою Божої Матері в руках. З лівого боку -
валізка, праворуч - камінь, на якому вишитий рушник. На рушнику - жменька
землі, з якої проростає жолудь[6].
В Україні, для допомоги заробітчанам і українським
мігрантам, що перебувають за кордоном, було створено Пасторально-міграційний
відділ УГКЦ. Останнім часом у представників цього відділу на чолі з владикою
Йосифом (Міляном) побільшало роботи. З різних країн все частіше надходять листи
від українців греко-католиків, які потребують душпастиря і просять надати
священика. Голова ПМВ відвідує закордонні громади, вивчає ситуацію і
намагається забезпечити духовні потреби вірних у країнах, де немає єрархічної
структури УГКЦ. Так, протягом останніх років були засновані греко-католицькі
громади в ОАЕ, Туреччині, на Кіпрі[7].
"Символом мігранта і переселенця в Церкві завжди
була і залишається Пресвята родина, яка змушена була емігрувати через політичні
амбіції тогочасних правителів, котрі вбачали в Месії, що прийшов на 3емлю для
спасіння роду людського, загрозу і конкурента. І дотепер люди покидають свої
домівки, рідну землю в пошуках кращої долі через самолюбство чи свавілля
можновладців. Але навіть за тисячі кілометрів від рідного дому, у чужій країні
людей завжди рятувала віра. Адже хоч би де ми були, з нами – Бог." -
говорив у зверненні глава Української
Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав з нагоди відзначення дня
мігранта 9 квітня 2015 р. Б.
Отже, питання міграції та заробітчанства є актуальним і
потребує немалих зусиль та молитви для його вирішення. Спочатку їхали переважно
заробітчани, а тепер, на жаль, приїжджає молодь, їдуть на навчання. Але
пам'ятаймо, що велика кількість українців, опинившись за кордоном, ставали
відомими людьми у різних галузях діяльності, скажімо, мистецтві та культурі.
Інколи, українці дивляться голлівудські фільми, і не знають, що походження
декотрих героїв фільму, є з наших історичних українських земель.
ВІКІПЕДІЯ
Перша
хвиля
починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової
війни. Виїздили переважно до Бразилії, США, Канади. Цю першу хвилю еміграції
спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски:
економічні, соціальні, політичні, - і національний гніт з боку австро-угорської
і російської імперій.
Друга
хвиля еміграції
українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті
і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували
в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади,
підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні
землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і
козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі,Чехословаччини,
Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.
Третя
хвиля еміграції
викликана головним чином політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої
світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської,
французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні
військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну
частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до
Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував
антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США,
Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.
Четверта
хвиля — так
звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини —
економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують
на умисному створенні безробіття, головним чином — уЗахідній Україні. В
результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало
близько 7—8 млн людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.
[1]https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F
[2] http://palomnyk.at.ua/publ/migracija/dukhovni_ta_naukovi_praci/zarobitchanstvo_riziki_dlja_sim_ji/8-1-0-212
[3] http://www.credo-ua.org/2013/10/103905
[4] Пронюк
О. Під арками. З життя української громади Болоньї 2003-2006 рр. –
Івано-Франківськ: «СІМИК», 2009 – 464 с.
[5] http://www.chiesaucraina.it/index.php/mainmenu-26.html
[6]http://palomnyk.at.ua/publ/palomnicka_spilnota/pam_jatnik_rozluci_u_zarvanici_vpershe_v_ukrajini_uvikovichili_chetvertu_khvilju_trudovoji_migraciji/1-1-0-587
[7] http://pmv.ugcc.org.ua/publikatsiji/item/433-vladyka-yosyf-milian-uhkts-maie-stvoryty-misiinyi-instytut-todi-potreba-v-sviashchenykakh-dlia-ukraintsiv-emihrantiv-mozhe-buty-vyrishena.html
Немає коментарів:
Дописати коментар