Чудотворні ікони.

   Згідно з традицією церкви новонаписану ікону освячують. церковне освячення надає іконі «небесне благословення, благодать Святого духа, цілющу силу проти всіх лукавств диявола», чинить її «лічницею і джерелом зцілень для всіх, хто у хворобах до неї звертатиметься», дає силу, щоб ми наслідували «життя і діла святих і цим сподобилися Божої благодаті й успадкували царство» освячену ікону залучають до богослужіння церкви та молитовного почитання в домівках.

Роль ікони в молитві.

 Ікону пишуть у молитві і для молитви. Щоб пізнати і сприйняти ікону, треба її молитовно споглядати. Хто лише розглядає ікону, той сприйме її тільки як витвір мистецтва. Споглядати ікону треба навчитися. Слово «споглядання» означає «глядіти», «дивитися вглиб». Першим
кроком до споглядання є зосередження погляду на іконі, для чого перед іконою розміщують лампаду – знак божественного світла. Зосередження веде до внутрішньої тиші. коли підносимо очі на ікону, бачимо постать чи групу постатей. Про те, хто зображений або яка подія
передана, повідомляє напис на іконі, який містить ім’я обожествленої особи або назву свята.

Літня іконописна школа в монастирі Св. Онуфрія 2015

У ВАС з’явилася можливість, перебуваючи у відпустовому місці, давньому духовному центрі Галичини – монастирі, заснованому в XIII ст.,

• пізнати старовинну технологію іконописання;
• написати одну чи кілька власних ікон;
• заглибитися у богословські аспекти іконографії;
• познайомитися з історією візантійського та українського іконопису;
• ознайомитися з іконописним мистецтвом старовинних церков;
• брати участь у щоденних богослужіннях та реколекціях для іконописців.
  
  
  

Почитання святих ікон.

   У воплоченні Сина Божого «неприступного Бога [люди] побачили як приступного для всіх чоловіка». Старий Завіт забороняв творити ідола чи зображувати Бога, аби застерегти народ від ідолопоклонства: «не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, у водах» (Вих. 20, 4). У новому Завіті воплоченого Бога – Ісуса Христа – можна було побачити, почути, доторкнутися до нього (пор. 1 Йо. 1, 1), а тому й зобразити.

   Згідно з християнським переданням, найдавнішими іконами є «нерукотворний Спас» – лик Христа, чудесно відбитий на полотні, а також ікона Богородиці, яку, за традицією, написав апостол та євангелист Лука.  таке передання свідчить про те, що ікони та їхнє почитання згідні з апостольською вірою.

«ХРИСТОС – НАША ПАСХА»

КАТЕХИЗМ

 Української Греко-Католицької Церкви 

«ХРИСТОС – НАША ПАСХА»

   Дорогі брати і сестри! Поручаємо Вам Катехизм Української Греко- Католицької Церкви, який є сповідуванням і поясненням її віри в Триєдиного Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа. Віра ця народилася в слуханні Христового Євангелія, яке вперше пролунало на землях Руси- України, згідно з переданням, ще в проповіді апостола Андрея Первозванного; ця Благовість продовжила звучати в місії святих слов’янських апостолів Кирила і Методія та утвердилася у Хрещенні Руси-України за рівноапостольного князя Володимира. Слово Євангелія знайшло відгук віри в серцях слухачів, і Христова Церква поширилась по всій Київській Русі. Нова християнська традиція, згодом названа київською, стала перлиною в скарбниці віри Вселенської Церкви. На цій традиції виросли численні покоління християн як української, так і інших культур. Спираючись на традицію, цей Катехизм водночас відкритий на сучасність. Одним із найвагоміших «знаків сучасності» є те, що наша Церква присутня не лише в Україні, але й в численних країнах поза її межами.