І залишився сам...

Яків залишає на протилежному березі річки все своє майно. Тієї ж ноні він устав, узяв обидвох своїх жінок та обидвох своїх слугинь та й одинадцять своїх ді­тей і перейшов брід Яббок. По тому взяв їх і перевів через потік; також перевів усе, що мав (Бт. 32, 23-24). Сам він залишається молитись. І тут відбувається таємнича зустріч з Ягве.

І зостався Яків сам - говорить біблійний Автор. Щоб краще розмовляти з Богом, щоб увійти в щирий діялог з Ним, люди­на має залишитись сама, має залишити все «на протилежному березі річки». У молитву входимо самі. Тільки самі. Молитві потрібна самотність серця. Вона відкриває нас на Бога. Вона - основна умова молитви. Не можна увійти в глибоку молитву, якщо вносимо в неї все «наше майно», весь тягар буденности, тягар обов'язків і справ, які часто збуджують в нас надмірну турботу.

Духовне життя

   Давні вчителі повторювали: духовне життя є життя в Духові Святому. Духовна людина живе, поринувши у Святого Духа; її життя осяяне у всіх вимірах - інтелектуальному, почуттєвому, сентиментальному. Її воля, що приймає рішення, її жести, її слова, її вчинки спрямовуються Святим Духом, вона йде по житті з підтримкою сили та енергії Святого Духа. Духовне життя - це не дисципліна, ані не аскеза, це більше ніж будь-яка наука, це мистецтво синергії зі Святим Духом, мистецтво дозволяти Його присутності плодоносити в нашому житті.

Духовність ікони

У християнській традиції ми можемо знайти автентичне значення духовності в іконі Лику Христа, названій "Спас Нерукотворний".

Портрет Христа, як, зрештою, і всі портрети святих, розміщається на іконах в композиції з чотирьох концентричних кіл. У цій структурі з чотирьох кіл, починаючи з внутрішнього, криється глибокий смисл духовності.

Перше коло, саме по собі невидиме, знаходиться на чолі, між очима. Це коло участи Святого Духу, його дарування себе людині. Йдеться про дану людині Творцем здатність відкритися і прийняти особову участь Святого Духа. Це живлюща точка, тому що саме присутність Господа дає життя.

Добрість творіння

   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. кл ,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його
зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

  

Роль ікони в молитві.

 Ікону пишуть у молитві і для молитви. Щоб пізнати і сприйняти ікону, треба її молитовно споглядати. Хто лише розглядає ікону, той сприйме її тільки як витвір мистецтва. Споглядати ікону треба навчитися. Слово «споглядання» означає «глядіти», «дивитися вглиб». Першим
кроком до споглядання є зосередження погляду на іконі, для чого перед іконою розміщують лампаду – знак божественного світла. Зосередження веде до внутрішньої тиші. коли підносимо очі на ікону, бачимо постать чи групу постатей. Про те, хто зображений або яка подія
передана, повідомляє напис на іконі, який містить ім’я обожествленої особи або назву свята.