А ти - дивергент?

Любий читачу! Хочу поділитися враженнями та певними висновками , що спали на думку після прочитання перших двох книг трилогії Вероніки Рот - «Дивергент», а зокрема на «дивергентності» як явищі  реального життя.

Тим, які не читали трилогії подам стисле окреслення проблематики й змісту твору, почерпнуте з Вікіпедії:«Дивергент» (англ. «Divergent») —дебютний роман американської письменниці Вероніки Рот, перша частина однойменної трилогії. Сюжет розгортається в антиутопічній версії Чикаго, де живе розподілене на п'ять фракцій, типів особистостей, суспільство. Вероніка розповідає, що ідея серії, народилася ще під час її навчання в коледжі. Книга була опублікована 5 березня 2011 року видавництвом HarperCollins[1] »

Віруси, які з’їдають святість

Коли ми чуємо про святість, то уявляємо щось добре, світле, чисте, правильне, але чомусь таке далеке від нашого життя… У Господній молитві ми кожного разу промовляємо: «…нехай буде воля Твоя…», а тим самим беремо на себе певну відповідальність за виконання волі Божої. Це не означає, що наш вільний вибір чимось обмежується, а навпаки, ми ступаємо на дорогу спасіння і просимо Бога допомогти нам в крокуванні нею.

Духовне життя

   Давні вчителі повторювали: духовне життя є життя в Духові Святому. Духовна людина живе, поринувши у Святого Духа; її життя осяяне у всіх вимірах - інтелектуальному, почуттєвому, сентиментальному. Її воля, що приймає рішення, її жести, її слова, її вчинки спрямовуються Святим Духом, вона йде по житті з підтримкою сили та енергії Святого Духа. Духовне життя - це не дисципліна, ані не аскеза, це більше ніж будь-яка наука, це мистецтво синергії зі Святим Духом, мистецтво дозволяти Його присутності плодоносити в нашому житті.

Духовність ікони

У християнській традиції ми можемо знайти автентичне значення духовності в іконі Лику Христа, названій "Спас Нерукотворний".

Портрет Христа, як, зрештою, і всі портрети святих, розміщається на іконах в композиції з чотирьох концентричних кіл. У цій структурі з чотирьох кіл, починаючи з внутрішнього, криється глибокий смисл духовності.

Перше коло, саме по собі невидиме, знаходиться на чолі, між очима. Це коло участи Святого Духу, його дарування себе людині. Йдеться про дану людині Творцем здатність відкритися і прийняти особову участь Святого Духа. Це живлюща точка, тому що саме присутність Господа дає життя.

Добрість творіння

   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. кл ,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його
зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

  

Праця і професія у християнстві

   Господь створює людину на Свій образ і запрошує її до праці на землі (див. Бут. 2, 5-6.15). Праця стає для людини благословенням, якщо вона є співпрацею з Господом і співучастю в Його промислі щодо світу і людини. Через таку працю людина уподібнюється до Бога. Хоча через гріхопадіння Адама праця стає «трудом» (див. Бут. 3, 19), у Христі праця в поєднанні з молитвою стає переображенням світу й особистим освяченням.

  

Любов – зміст християнського життя

   Найважливішою чеснотою, зродженою з віри, є чеснота божественної любові, що її Бог дарує християнинові – новому творінню у Христі. Ця чеснота є участю людини в любові Божій. Євангелист Йоан наголошує, що божественна любов є суттю життя у Богові: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить – той не спізнав Бога, бо Бог – любов» (1 Йо. 4, 7-8).

  

Божий Промисел щодо світу.

   Світ, задуманий Богом як рай, – це дар Божий людині та середовище її спілкування з Богом, ближнім і природою. Тому людина не може поспоживацьки ставитися до світу, повного любові та уваги дарувальника. Християнське сприйняття світу полягає в тому, щоб бачити його як дар
Божий. Зростаючи у вірі, християнин у своєму розумінні підіймається від дарів до особи дарувальника. Ставлення до світу як дару Божого дозволяє уникнути двох крайнощів: применшення вартості світу (бо світ – Боже творіння) та його абсолютизації (бо світ не є Богом).

 

Читання в сім’ї Святого Письма та духовної літератури

   Щоденне читання в сім’ї Святого Письма, особливо Нового Завіту, має органічно оєднуватися з проказуванням щоденних молитов. Адже в молитві ми звертаємось до Бога, а в Святому Письмі Бог промовляє до нас. Слово Боже допомагає батькам виховувати своїх дітей, а дітям – шанувати батьків. Зрозумівши це, сім’я горнутиметься до Святого Письма як до найкращого свого порадника.

Родинна молитва

   Сім’я як благословенна спільнота зростає у спілкуванні подругів з Богом і між собою, тобто в молитві. Облаштувавши в домівці місце для молитви (покуття), сім’я відводить для молитви також і свій час. За християнською традицією сім’я молиться вранці та ввечері, перед трапезою і після неї. Щоденні молитви з Часослова (молитовника) є початковим молитовним правилом сім’ї. Діти під час родинної молитви вчаться молитися разом із батьками: вони слухають щоденні молитви й поступово вивчають їх. Зростаючи в спільній молитві, члени родини долають спокуси взаємного відчуження й самолюбства. Родинна молитва запобігає сімейним сваркам і розлученням, конфліктам між поколіннями, вчить миритися і пробачати.

 

Покуття (місце для молитви в домі)

   Місце в помешканні, де розміщують ікони, називається покуттям. назва «покуття» походить зі звичаю розміщати ікони в куті хати. куток, «ріг» хати в християнському розумінні є наріжником», що означає Ісуса Христа – «наріжний камінь». облаштування такого «покуття» означає, що Бог дійсно займає «місце» в житті сім’ї. Зазвичай ікон було три – Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та святого Миколая: Христос – як Глава тіла Церкви – є взірцем чоловіка – глави сім’ї; Пресвята Богородиця з дитям-Ісусом є досконалим взірцем матері та її дітей, а святий Миколай – приклад милосердя та гостинності.

Іконографічний розпис храму

    Посли київського князя Володимира після відвідин Константинопольського собору Святої Софії так описали величну красу храму: «І повели нас [туди], де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати [про це]. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти» (Повість временних літ. Роки 6495 [987] – 6521 [1013]: Сказання про вибір віри).
 

Іконостас у храмі

    У нашій церковній традиції почитання ікон органічно пов’язане з храмовим богослужінням. Храм є місцем зустрічі небесного і земного, невидимого і видимого, Бога і людей. ця зустріч звершується в Божественній Літургії, а ікони видимо являють цей небесний, невидимий, Божий світ. Ікони містяться на іконостасі – «стіні», яка відділяє і водночас поєднує святилище і храм вірних. Святилище представляє невидиму присутність Божу – небо, до якого прямуємо; а храм вірних – видимий світ нашого земного життя, в якому звершується наше життєве паломництво.

Чудотворні ікони.

   Згідно з традицією церкви новонаписану ікону освячують. церковне освячення надає іконі «небесне благословення, благодать Святого духа, цілющу силу проти всіх лукавств диявола», чинить її «лічницею і джерелом зцілень для всіх, хто у хворобах до неї звертатиметься», дає силу, щоб ми наслідували «життя і діла святих і цим сподобилися Божої благодаті й успадкували царство» освячену ікону залучають до богослужіння церкви та молитовного почитання в домівках.

Роль ікони в молитві.

 Ікону пишуть у молитві і для молитви. Щоб пізнати і сприйняти ікону, треба її молитовно споглядати. Хто лише розглядає ікону, той сприйме її тільки як витвір мистецтва. Споглядати ікону треба навчитися. Слово «споглядання» означає «глядіти», «дивитися вглиб». Першим
кроком до споглядання є зосередження погляду на іконі, для чого перед іконою розміщують лампаду – знак божественного світла. Зосередження веде до внутрішньої тиші. коли підносимо очі на ікону, бачимо постать чи групу постатей. Про те, хто зображений або яка подія
передана, повідомляє напис на іконі, який містить ім’я обожествленої особи або назву свята.

Літня іконописна школа в монастирі Св. Онуфрія 2015

У ВАС з’явилася можливість, перебуваючи у відпустовому місці, давньому духовному центрі Галичини – монастирі, заснованому в XIII ст.,

• пізнати старовинну технологію іконописання;
• написати одну чи кілька власних ікон;
• заглибитися у богословські аспекти іконографії;
• познайомитися з історією візантійського та українського іконопису;
• ознайомитися з іконописним мистецтвом старовинних церков;
• брати участь у щоденних богослужіннях та реколекціях для іконописців.
  
  
  

«ХРИСТОС – НАША ПАСХА»

КАТЕХИЗМ

 Української Греко-Католицької Церкви 

«ХРИСТОС – НАША ПАСХА»

   Дорогі брати і сестри! Поручаємо Вам Катехизм Української Греко- Католицької Церкви, який є сповідуванням і поясненням її віри в Триєдиного Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа. Віра ця народилася в слуханні Христового Євангелія, яке вперше пролунало на землях Руси- України, згідно з переданням, ще в проповіді апостола Андрея Первозванного; ця Благовість продовжила звучати в місії святих слов’янських апостолів Кирила і Методія та утвердилася у Хрещенні Руси-України за рівноапостольного князя Володимира. Слово Євангелія знайшло відгук віри в серцях слухачів, і Христова Церква поширилась по всій Київській Русі. Нова християнська традиція, згодом названа київською, стала перлиною в скарбниці віри Вселенської Церкви. На цій традиції виросли численні покоління християн як української, так і інших культур. Спираючись на традицію, цей Катехизм водночас відкритий на сучасність. Одним із найвагоміших «знаків сучасності» є те, що наша Церква присутня не лише в Україні, але й в численних країнах поза її межами.