Торжество Православ’я – свято у першу неділю Великого Посту.

843 - на імператорський трон приходить імператриця Теодора, вдова Теофіла І. Вона підтримує почитання ікон, скликає собор в Константинополі на якому потверджується догмат про іконопочитання попереднього собору, проголошується анафема на іконоборців. Це було торжество Православ’я – свято у першу неділю Великого Посту.

В перші віки християни, найперше ті, що вийшли з юдейської традиції, ще не зразу могли відірватися від юдейства, тому апологети перших віків християнства рішуче виступали проти релігійного застосування зображального мистецтва в християнстві. І потрібно було якийсь час, щоб це мистецтво «охристиянізувалося». У перші віки апологети заперечували будь-яке відношення християнства до мистецтва і створили атмосферу ненависті до античного мистецтва.

Церковне мистецтво

Феномен ікони глибоко закорінений в традиції Церкви. Церква у своїй проповіді Слова, у богослов’ї та літургійних відправах послуговується церковним мистецтвом. Церковне мистецтво включає в себе і музично-театральне, і літературу і образотворче, і декоративно-прикладне мистецтво. У церковній практиці у проповіді вживається риторичне і поетичне слово, яке користується художнім образом, літургійні церковні дійства містять елементи театрального дійства. У церковній літературі є і теологічні трак­тати, житія та проповіді і церковно-літургійна поезія.

Духовність ікони

У християнській традиції ми можемо знайти автентичне значення духовності в іконі Лику Христа, названій "Спас Нерукотворний".

Портрет Христа, як, зрештою, і всі портрети святих, розміщається на іконах в композиції з чотирьох концентричних кіл. У цій структурі з чотирьох кіл, починаючи з внутрішнього, криється глибокий смисл духовності.

Перше коло, саме по собі невидиме, знаходиться на чолі, між очима. Це коло участи Святого Духу, його дарування себе людині. Йдеться про дану людині Творцем здатність відкритися і прийняти особову участь Святого Духа. Це живлюща точка, тому що саме присутність Господа дає життя.

Іконографічний розпис храму

    Посли київського князя Володимира після відвідин Константинопольського собору Святої Софії так описали величну красу храму: «І повели нас [туди], де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати [про це]. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти» (Повість временних літ. Роки 6495 [987] – 6521 [1013]: Сказання про вибір віри).
 

Іконостас у храмі

    У нашій церковній традиції почитання ікон органічно пов’язане з храмовим богослужінням. Храм є місцем зустрічі небесного і земного, невидимого і видимого, Бога і людей. ця зустріч звершується в Божественній Літургії, а ікони видимо являють цей небесний, невидимий, Божий світ. Ікони містяться на іконостасі – «стіні», яка відділяє і водночас поєднує святилище і храм вірних. Святилище представляє невидиму присутність Божу – небо, до якого прямуємо; а храм вірних – видимий світ нашого земного життя, в якому звершується наше життєве паломництво.

Роль ікони в молитві.

 Ікону пишуть у молитві і для молитви. Щоб пізнати і сприйняти ікону, треба її молитовно споглядати. Хто лише розглядає ікону, той сприйме її тільки як витвір мистецтва. Споглядати ікону треба навчитися. Слово «споглядання» означає «глядіти», «дивитися вглиб». Першим
кроком до споглядання є зосередження погляду на іконі, для чого перед іконою розміщують лампаду – знак божественного світла. Зосередження веде до внутрішньої тиші. коли підносимо очі на ікону, бачимо постать чи групу постатей. Про те, хто зображений або яка подія
передана, повідомляє напис на іконі, який містить ім’я обожествленої особи або назву свята.

Літня іконописна школа в монастирі Св. Онуфрія 2015

У ВАС з’явилася можливість, перебуваючи у відпустовому місці, давньому духовному центрі Галичини – монастирі, заснованому в XIII ст.,

• пізнати старовинну технологію іконописання;
• написати одну чи кілька власних ікон;
• заглибитися у богословські аспекти іконографії;
• познайомитися з історією візантійського та українського іконопису;
• ознайомитися з іконописним мистецтвом старовинних церков;
• брати участь у щоденних богослужіннях та реколекціях для іконописців.