Добрість творіння

   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. кл ,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його
зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

  
Споглядання, або глибший погляд на світ, до якого нас кличе Бог, вчить побачити довколишній світ не лише як «щось» матеріальне чи як корисне та приємне для нашого «я», але і як поле діяння особового Бога, Який інший від нас і від світу. Чудовим прикладом християнського бачення світу є слова молитви Чину Великого освячення води: «Тебе оспівує сонце, тебе славить місяць, тебе оточують зорі, тебе слухає світло, перед тобою тремтять безодні, для тебе б’ють джерела. Ти розіп’яв небо, як намет, ти утвердив єси землю на водах, ти обгородив море піском, ти для дихання розлив повітря…».
   Споглядання світу у світлі особового Бога, який один є добрий (див. Лк. 18, 19), дає підставу стверджувати про добрість світу, матерії та всього творіння. «Добрим є світ і все, що у ньому виявляється мудрим і художнім» - Григорій Ніський, "Велике огласительне слово". У Святому Письмі образом Божого задуму про світ є рай. (див. Бут. 2). Здійснення цього задуму залежить від співпраці людини з Богом. Рай є Божим даром і водночас людським покликанням.
  Світ, задуманий Богом як рай, – це дар Божий людині та середовище її спілкування з Богом, ближнім і природою. Тому людина не може поспоживацьки ставитися до світу, повного любові та уваги дарувальника. Християнське сприйняття світу полягає в тому, щоб бачити його як дар
Божий. Зростаючи у вірі, християнин у своєму розумінні підіймається від дарів до особи дарувальника. Ставлення до світу як дару Божого дозволяє уникнути двох крайнощів: применшення вартості світу (бо світ – Боже творіння) та його абсолютизації (бо світ не є Богом).