Духовність ікони

У християнській традиції ми можемо знайти автентичне значення духовності в іконі Лику Христа, названій "Спас Нерукотворний".

Портрет Христа, як, зрештою, і всі портрети святих, розміщається на іконах в композиції з чотирьох концентричних кіл. У цій структурі з чотирьох кіл, починаючи з внутрішнього, криється глибокий смисл духовності.

Перше коло, саме по собі невидиме, знаходиться на чолі, між очима. Це коло участи Святого Духу, його дарування себе людині. Йдеться про дану людині Творцем здатність відкритися і прийняти особову участь Святого Духа. Це живлюща точка, тому що саме присутність Господа дає життя.

Друге коло включає чоло та очі: це коло душі, тобто психічного світу, світу розуму, почуттів, волі.

Третє коло охоплює волосся, вуста, бороду і представляє тіло, тобто найбільш видимий вимір людини. Волосся випадає і сивіє; вуста - найбільш чуттєва частина, тому що вказує на потребу їсти, щоби вижити. Тому вони виражають нагадування про фізичну вразливість і смертність людського тіла.

Четверте коло - це коло найчистішого золота цієї ікони, жовте з осяйною позолотою. Це те, що ми зазвичай називаємо німбом; це світло Святого Духа, котрий з найбільш внутрішнього кола проникає у весь психічний та тілесний світ і огортає людину настільки виразним сяйвом, що побачити його можуть також інші.

Святий Дух, цей Об'явитель Бога, ця таємнича хмара, що опускалася, коли Бог сходив до свого народу, ця Тінь Всевишнього, яка причащає до Бога, перетворюючи його в тіло у Пречистій Діві, цей Святий Дух виконує діло посвячення, спрямовує все до Сина і вигукує Авва, даючи всій особі Христа відбиток синівства» аж поки той не віддасть всього Отцеві. Цей Дух Святий, який приносить всю правду, нагадує нам про великі чуда Божі і спонукує нас визнати діло Спасіння. Святий Дух, який у постійній П'ятидесятниці дарує людським очам здатність бачити у розп'ятому Лице Бога, показує нам, якою повинна бути кожна людина - оточена світлом. Святий Дух, якщо людина того хоче, вносить плоди божественного життя в історію, в нове людство. Плід Святого Духа, у формах, перелічених Св. Павлом у Посланні до галатів, стає гімном милосердя і робить людину подібною своїм життям до Бога.Ікона показує нам, де перебуває Святий Дух в людині і як проявляється його присутність і перебування у ній. Лише коли Святий Дух проникне в інтелектуальний та психічний світ, коли він керує порухами та вчинками тіла, а отже проникає всю особу в цілості, стає він видимим і кожен може його осягнути. Особа, яка дозволяє Святому Духові поступово заповнити себе, показує всім його дію, нагадує іншим про Бога, закликає їх до Нього, стає Божим речником. Вона стає сказанням про нього. Місцем перебування Святого Духа в людині є сама людина в цілості, і ця свята присутність відчувається з дії самого Святого Духа. Людина, просякнута світлом та плодами Святого Духа, стає живим зверненням до Отця. Вона стає образом, подобою Бога. Стає Словом Божим, яке люди можуть бачити і якого можуть торкатися.Ікона Спаса Нерукотворного доносить до нас істинне значення духовності в християнській традиції: духовність є чином Святого Духа, який простягається на весь всесвіт і чинить так, щоб речі, події, люди нагадували нам про Бога, говорили про Нього, оповідали нам про про Його чудесні діяння та історію спасіння, звертали нас до Нього, причащали нас до нього і врешті з'єднали нас з Ним.Якщо це є плодом справжньої духовності, тоді ніхто сам не може назвати себе "духовним": це інші впізнають в духовній людині слово Боже. Це інші показують, самі перетворюючись, що ця людина нагадала їм про Бога і привела їх до Нього. Це інші бачать в її житті вчинки милосердя, що спонукують їх зазнати любови Божої. Це інші визнають в цій особі духовну ментальність, яка нагадує їм про Євангеліє та властивий Євангелію спосіб мислення. Духовна людина, по суті, втілює розум, близький до Христа.Ось чому духовність не можна ототожнювати лише з психічним, ефірним, нематеріальним світом. Людина в цілості, весь космічний фізичний та історичний світ покликаний стати духовним; космічне, тілесне, матеріальне, фізичне нарівні з рештою, інакше не уникнути дуалізму і не досягнути спасіння. Після первородного гріху саме тіло своїми нахилами бунтується проти того, щоб стати духовним, і намагається уникнути істинного значення цього слова. Не слід, однак, забувати того факту, що іноді тіло стає на службу любові, але людська ментальність залишається, а вона вперта і дуже хитра у своїх виявах, намагаючись будь-що не допустити проникнення в неї любови.

Джерело: Іван Рупнік "Духовне життя"