Духовне життя

   Давні вчителі повторювали: духовне життя є життя в Духові Святому. Духовна людина живе, поринувши у Святого Духа; її життя осяяне у всіх вимірах - інтелектуальному, почуттєвому, сентиментальному. Її воля, що приймає рішення, її жести, її слова, її вчинки спрямовуються Святим Духом, вона йде по житті з підтримкою сили та енергії Святого Духа. Духовне життя - це не дисципліна, ані не аскеза, це більше ніж будь-яка наука, це мистецтво синергії зі Святим Духом, мистецтво дозволяти Його присутності плодоносити в нашому житті.

Духовне життя є мистецтвом рахуватися з присутністю Святого Духа. Фундаментом духовного життя є пізнання Святого Духу, пізнання настільки радикальне, що воно створює  внутрішню поставу, яка більше не полишає людину. Цей вчинок спонукує давати першість Духові тобто жити в постійній відкритості до Іншого. І бути глибоко свідомим того, що у Ньому міститься міць, життя, мудрість.

Йдеться про глибоко релігійне поступовання: як говорилося раніше, релігійний принцип по суті є радикальним визнанням безумовного існування Іншого.

"Відчуття "я", поміщеного поза  межами індивіда, є початком будь-якої містики, як велике здивування є початком філософії... Екстаз є першим моментом будь-якого релігійного життя, альфою і омегою релігійного стану".

Цей акт збігається з християнським розумінням Любові.

Любов означає відрив від ствердження власної абсолютності, властивої кожному індивідові, щоб визнати всю абсолютність за Іншим. Любов - це екстатичний порух виходу з самого себе, визнання справжнього центру в Іншому.

"Любов є перенесення всього нашого життєвого інтересу з себе до іншого; перестанова самого центру нашого особистого життя".

Цей вихід не є руйнівним, відчужуючим. Це вихід надзвичайно кенотичний, але водночас радісний, адже це найвищий вираз Єства, названого Любов'ю.

Щоб пізнати Любов, треба дивитися на Бога. Св. Іван Євангелист у своєму першому посланні показує, що Любов виражається в тому, як Бог нас полюбив. Він дав нам свого Сина, і Син помер за нас; але Пасха Христа не знищила Бога, а тріумфально показала його як Господа життя.

"Пізнаючи в любові істину іншого не абстрактним, а суттєвим способом, справді переносячи центр свого життя за межі своєї емпіричної окремішності, ми тим самим виявляємо і здійснюємо свою власну істину, своє безумовне значення, котре полягає саме у здатності переходити за межі свого фактичного феноменального буття, у здатності жити не лише у собі, але й в іншому".

   У християнстві релігійне начало збігається з началом любові, що для нас, християн, не є жодною несподіванкою: наш Бог є Любов. Віра в Бога для християн полягає не у дотриманні якоїсь доктрини або додержанні певних етичних постав, а у визнанні Бога, який є Любов, і зверненні всього нашого життя до Нього. Життя віри є взаємовідносини; вірити означає визнавати себе самих в реальних стосунках з Богом- Особою, які обіймають всю людину, разом з її знаннями і моральними вчинками.

Отже, засаднича постава, яка характеризує духовне життя християн, невіддільна від віри і від Любові. Віра і любов - це два нероздільні виміри, які утворюють спосіб буття особи в духовному житті.

Джерело: Іван Рупнік "Духовне життя"