Символи чотирьох євангелистів

В перші віки християни, найперше ті, що вийшли з юдейської традиції, ще не зразу могли відірватися від юдейства, тому апологети перших віків християнства рішуче виступали проти релігійного застосування зображального мистецтва в християнстві. І потрібно було якийсь час, щоб це мистецтво «охристиянізувалося». У перші віки апологети заперечували будь-яке відношення християнства до мистецтва і створили атмосферу ненависті до античного мистецтва.

Іриней Ліонський вперше дає пояснення образу лева, бика, ангела як символів чотирьох євангелистів.

Як уникнути крайнощів?

Кожен християнин робить милосердя і хоче отримувати у відповідь також діла милосердя. Сам Христос навчав нас у нагірній проповіді: «Блаженні милосердні, бо зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Господь наш Ісус Христос у своєму милосерді, дає кожному віруючому надію на спасіння. Гріх людини у даному випадку, як зазначає Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», полягає у тому, що даровану нам надію ми сприймаємо у крайнощах. Зокрема або надмірно надіємось на Боже милосердя, або надія на Боже милосердя у нас повністю відсутня. Обидва ці випадки є гріхом, але, на жаль, дуже часто зустрічаються у нашому житті. Цей гріх важко побачити неозброєним оком, бо він має стратегічний характер, тобто діє постійно, а наслідки не завжди є такими явними.

Надмірна надія на Боже милосердя

Надмірна надія на Боже милосердя проявляється у багатьох випадках.

Торжество Православ’я – свято у першу неділю Великого Посту.

843 - на імператорський трон приходить імператриця Теодора, вдова Теофіла І. Вона підтримує почитання ікон, скликає собор в Константинополі на якому потверджується догмат про іконопочитання попереднього собору, проголошується анафема на іконоборців. Це було торжество Православ’я – свято у першу неділю Великого Посту.

В перші віки християни, найперше ті, що вийшли з юдейської традиції, ще не зразу могли відірватися від юдейства, тому апологети перших віків християнства рішуче виступали проти релігійного застосування зображального мистецтва в християнстві. І потрібно було якийсь час, щоб це мистецтво «охристиянізувалося». У перші віки апологети заперечували будь-яке відношення християнства до мистецтва і створили атмосферу ненависті до античного мистецтва.

Слово на день Сретения Господня

АМФІЛОХІЙ ІКОНІЙСЬКИЙ, 

Слово на день Сретения Господня 

     А когда исполнились дни очищения их по закону Моисееву, принесли Его в Иерусалим, чтобы представить пред Господа, как предписано в законе Господнем, чтобы всякий младенец мужеского пола, разверзающий ложесна, был посвящен Господу, и чтобы принести в жертву, по решенному в законе Господнем, две горлицы или двух птенцов голубиных 

(Лк. 2, 22-24). 

По закону Моисееву, родильницы в течение сорока дней не могли являться в церковь Божию; по прошествии же этого времени обязаны были явиться в храм и от священника принять очистительную молитву. Подвергается сему закону и Пречистая Матерь Божия Дева Мария, — не потому, чтобы имела нужду в очищении Родившая бессеменного Источника чистоты и святости, но дабы исполнить закон Божий и показать совершенный образец благочестия и смиренномудренного повиновения воле Божией.

Не мир прийшов Я принести, а меч...

Невже така праведна й милостива людина не розуміє глибинного значення цих слів? Думаю, що ти розумієш їх, тільки шукаєш підтвердження. Праведним і милостивим Господь Сам відкриває таємниці Свої. Якби ти був єдиним ковалем у Єрусалимі, коли євреї розпинали Господа, нікому було б викувати для них цвяхи.

А ти - дивергент?

Любий читачу! Хочу поділитися враженнями та певними висновками , що спали на думку після прочитання перших двох книг трилогії Вероніки Рот - «Дивергент», а зокрема на «дивергентності» як явищі  реального життя.

Тим, які не читали трилогії подам стисле окреслення проблематики й змісту твору, почерпнуте з Вікіпедії:«Дивергент» (англ. «Divergent») —дебютний роман американської письменниці Вероніки Рот, перша частина однойменної трилогії. Сюжет розгортається в антиутопічній версії Чикаго, де живе розподілене на п'ять фракцій, типів особистостей, суспільство. Вероніка розповідає, що ідея серії, народилася ще під час її навчання в коледжі. Книга була опублікована 5 березня 2011 року видавництвом HarperCollins[1] »

Любов – зміст християнського життя

   Найважливішою чеснотою, зродженою з віри, є чеснота божественної любові, що її Бог дарує християнинові – новому творінню у Христі. Ця чеснота є участю людини в любові Божій. Євангелист Йоан наголошує, що божественна любов є суттю життя у Богові: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить – той не спізнав Бога, бо Бог – любов» (1 Йо. 4, 7-8).

  

Покуття (місце для молитви в домі)

   Місце в помешканні, де розміщують ікони, називається покуттям. назва «покуття» походить зі звичаю розміщати ікони в куті хати. куток, «ріг» хати в християнському розумінні є наріжником», що означає Ісуса Христа – «наріжний камінь». облаштування такого «покуття» означає, що Бог дійсно займає «місце» в житті сім’ї. Зазвичай ікон було три – Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та святого Миколая: Христос – як Глава тіла Церкви – є взірцем чоловіка – глави сім’ї; Пресвята Богородиця з дитям-Ісусом є досконалим взірцем матері та її дітей, а святий Миколай – приклад милосердя та гостинності.

Іконостас у храмі

    У нашій церковній традиції почитання ікон органічно пов’язане з храмовим богослужінням. Храм є місцем зустрічі небесного і земного, невидимого і видимого, Бога і людей. ця зустріч звершується в Божественній Літургії, а ікони видимо являють цей небесний, невидимий, Божий світ. Ікони містяться на іконостасі – «стіні», яка відділяє і водночас поєднує святилище і храм вірних. Святилище представляє невидиму присутність Божу – небо, до якого прямуємо; а храм вірних – видимий світ нашого земного життя, в якому звершується наше життєве паломництво.