Символи чотирьох євангелистів

В перші віки християни, найперше ті, що вийшли з юдейської традиції, ще не зразу могли відірватися від юдейства, тому апологети перших віків християнства рішуче виступали проти релігійного застосування зображального мистецтва в християнстві. І потрібно було якийсь час, щоб це мистецтво «охристиянізувалося». У перші віки апологети заперечували будь-яке відношення християнства до мистецтва і створили атмосферу ненависті до античного мистецтва.

Іриней Ліонський вперше дає пояснення образу лева, бика, ангела як символів чотирьох євангелистів.

Як уникнути крайнощів?

Кожен християнин робить милосердя і хоче отримувати у відповідь також діла милосердя. Сам Христос навчав нас у нагірній проповіді: «Блаженні милосердні, бо зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Господь наш Ісус Христос у своєму милосерді, дає кожному віруючому надію на спасіння. Гріх людини у даному випадку, як зазначає Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», полягає у тому, що даровану нам надію ми сприймаємо у крайнощах. Зокрема або надмірно надіємось на Боже милосердя, або надія на Боже милосердя у нас повністю відсутня. Обидва ці випадки є гріхом, але, на жаль, дуже часто зустрічаються у нашому житті. Цей гріх важко побачити неозброєним оком, бо він має стратегічний характер, тобто діє постійно, а наслідки не завжди є такими явними.

Надмірна надія на Боже милосердя

Надмірна надія на Боже милосердя проявляється у багатьох випадках.

Церковне мистецтво

Феномен ікони глибоко закорінений в традиції Церкви. Церква у своїй проповіді Слова, у богослов’ї та літургійних відправах послуговується церковним мистецтвом. Церковне мистецтво включає в себе і музично-театральне, і літературу і образотворче, і декоративно-прикладне мистецтво. У церковній практиці у проповіді вживається риторичне і поетичне слово, яке користується художнім образом, літургійні церковні дійства містять елементи театрального дійства. У церковній літературі є і теологічні трак­тати, житія та проповіді і церковно-літургійна поезія.

І залишився сам...

Яків залишає на протилежному березі річки все своє майно. Тієї ж ноні він устав, узяв обидвох своїх жінок та обидвох своїх слугинь та й одинадцять своїх ді­тей і перейшов брід Яббок. По тому взяв їх і перевів через потік; також перевів усе, що мав (Бт. 32, 23-24). Сам він залишається молитись. І тут відбувається таємнича зустріч з Ягве.

І зостався Яків сам - говорить біблійний Автор. Щоб краще розмовляти з Богом, щоб увійти в щирий діялог з Ним, люди­на має залишитись сама, має залишити все «на протилежному березі річки». У молитву входимо самі. Тільки самі. Молитві потрібна самотність серця. Вона відкриває нас на Бога. Вона - основна умова молитви. Не можна увійти в глибоку молитву, якщо вносимо в неї все «наше майно», весь тягар буденности, тягар обов'язків і справ, які часто збуджують в нас надмірну турботу.

А ти - дивергент?

Любий читачу! Хочу поділитися враженнями та певними висновками , що спали на думку після прочитання перших двох книг трилогії Вероніки Рот - «Дивергент», а зокрема на «дивергентності» як явищі  реального життя.

Тим, які не читали трилогії подам стисле окреслення проблематики й змісту твору, почерпнуте з Вікіпедії:«Дивергент» (англ. «Divergent») —дебютний роман американської письменниці Вероніки Рот, перша частина однойменної трилогії. Сюжет розгортається в антиутопічній версії Чикаго, де живе розподілене на п'ять фракцій, типів особистостей, суспільство. Вероніка розповідає, що ідея серії, народилася ще під час її навчання в коледжі. Книга була опублікована 5 березня 2011 року видавництвом HarperCollins[1] »

Віруси, які з’їдають святість

Коли ми чуємо про святість, то уявляємо щось добре, світле, чисте, правильне, але чомусь таке далеке від нашого життя… У Господній молитві ми кожного разу промовляємо: «…нехай буде воля Твоя…», а тим самим беремо на себе певну відповідальність за виконання волі Божої. Це не означає, що наш вільний вибір чимось обмежується, а навпаки, ми ступаємо на дорогу спасіння і просимо Бога допомогти нам в крокуванні нею.