о.Ігор Цмоканич- ВІДВЕРТЕ ІНТЕРВ'Ю ПРО ВИБОРИ | Зеленський, Порошенко

о.Ігор Цмоканич- ВІДВЕРТЕ ІНТЕРВ'Ю ПРО ВИБОРИ | Зеленський, Порошенко

Кого обрати? Чи сваритись з родиною через вибори - це вихід? Як обрати правильно? У цьому довгому але дуже змістовному інтерв’ю ми говоримо не про політику чи про кандидатів безпосередньо але про нас з вами. На, що опиратись при виборі кандидата? Як не помились зі своїм вибором? о. Ігор Цмоканич дає змістовні відповіді на різкі запитання про те, що турбує мільйони Українців - КОГО ОБРАТИ?

ТРИ ІДЕЇ, ЩО ПЕРЕВЕРНУТЬ ТВОЄ УЯВЛЕННЯ ПРО ВЕЛИКИЙ ПІСТ!

Давно хотів зняти відео на тему ПОСТУ адже дуже багато людей на жаль мають неправильне уявлення про це. І сприймають піст як ще один ритуал який необхідно виконати. Хоча будь-який піст це вправа лише для людини. Це час під час якого маємо можливість переосмислити своє життя, пізнати краще Бога який є не десь там далеко на небесах, а у нас. Звернутись погляд на себе, а не на інших. Віднайти відповіді на питання ким ми є ? Для чого ми прийшли на цей світ ?

«За межами» - або пошук шляхів виживання

Святе Письмо подає християнам образ створення людини і забезпечення її життя різними благами (Дивись Бут 1, 27-28; 2, 8). Вільний вибір серед багатьох можливостей і щоденне спілкування з Богом робило людину щасливою. Така модель людського життя завжди є благословенна Творцем. Але через зловживання свободою людський рід потрапив у певні залежності, рамки, обмеження. У список обов’язків людини потрапляє праця, як один із способів збереження життя.

            Український народ славний своєю працьовитістю. З великою пошаною українці відносяться до своєї землі і у всі часи були розумними господарями. Але у силу різних обставин, добрі, щирі, працьовиті чоловіки та жінки змушені були залишати свою домівку, свою Батьківщину.

Символи чотирьох євангелистів

В перші віки християни, найперше ті, що вийшли з юдейської традиції, ще не зразу могли відірватися від юдейства, тому апологети перших віків християнства рішуче виступали проти релігійного застосування зображального мистецтва в християнстві. І потрібно було якийсь час, щоб це мистецтво «охристиянізувалося». У перші віки апологети заперечували будь-яке відношення християнства до мистецтва і створили атмосферу ненависті до античного мистецтва.

Іриней Ліонський вперше дає пояснення образу лева, бика, ангела як символів чотирьох євангелистів.

Наша ПЛОТЬ під час БОГОСЛУЖІННЯ

До церковного обряду належать різні символічні чинності, які виконуємо під час богослужінь - стояння, піднесення рук, хилення голови, приклонення коліна, доземні поклони, хресне знамено і т. п. Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні і позбавлені життя.

Під час молитви ми можемо стояти, клячати, робити поклони, а деколи й сидіти. Тут насувається питання: яка постава нашого тіла найкраще відповідає нам під час БОГОСЛУЖІННЯ? Відповідь коротка: стояння! Так було у Старому, так і в Новому Завіті від апостольських часів. Так учать святі Отці. Так приписують Вселенські Собори. А це тому, що стояння має особливу символіку.

Як уникнути крайнощів?

Кожен християнин робить милосердя і хоче отримувати у відповідь також діла милосердя. Сам Христос навчав нас у нагірній проповіді: «Блаженні милосердні, бо зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Господь наш Ісус Христос у своєму милосерді, дає кожному віруючому надію на спасіння. Гріх людини у даному випадку, як зазначає Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», полягає у тому, що даровану нам надію ми сприймаємо у крайнощах. Зокрема або надмірно надіємось на Боже милосердя, або надія на Боже милосердя у нас повністю відсутня. Обидва ці випадки є гріхом, але, на жаль, дуже часто зустрічаються у нашому житті. Цей гріх важко побачити неозброєним оком, бо він має стратегічний характер, тобто діє постійно, а наслідки не завжди є такими явними.

Надмірна надія на Боже милосердя

Надмірна надія на Боже милосердя проявляється у багатьох випадках.

Торжество Православ’я – свято у першу неділю Великого Посту.

843 - на імператорський трон приходить імператриця Теодора, вдова Теофіла І. Вона підтримує почитання ікон, скликає собор в Константинополі на якому потверджується догмат про іконопочитання попереднього собору, проголошується анафема на іконоборців. Це було торжество Православ’я – свято у першу неділю Великого Посту.

В перші віки християни, найперше ті, що вийшли з юдейської традиції, ще не зразу могли відірватися від юдейства, тому апологети перших віків християнства рішуче виступали проти релігійного застосування зображального мистецтва в християнстві. І потрібно було якийсь час, щоб це мистецтво «охристиянізувалося». У перші віки апологети заперечували будь-яке відношення християнства до мистецтва і створили атмосферу ненависті до античного мистецтва.

Церковне мистецтво

Феномен ікони глибоко закорінений в традиції Церкви. Церква у своїй проповіді Слова, у богослов’ї та літургійних відправах послуговується церковним мистецтвом. Церковне мистецтво включає в себе і музично-театральне, і літературу і образотворче, і декоративно-прикладне мистецтво. У церковній практиці у проповіді вживається риторичне і поетичне слово, яке користується художнім образом, літургійні церковні дійства містять елементи театрального дійства. У церковній літературі є і теологічні трак­тати, житія та проповіді і церковно-літургійна поезія.

І залишився сам...

Яків залишає на протилежному березі річки все своє майно. Тієї ж ноні він устав, узяв обидвох своїх жінок та обидвох своїх слугинь та й одинадцять своїх ді­тей і перейшов брід Яббок. По тому взяв їх і перевів через потік; також перевів усе, що мав (Бт. 32, 23-24). Сам він залишається молитись. І тут відбувається таємнича зустріч з Ягве.

І зостався Яків сам - говорить біблійний Автор. Щоб краще розмовляти з Богом, щоб увійти в щирий діялог з Ним, люди­на має залишитись сама, має залишити все «на протилежному березі річки». У молитву входимо самі. Тільки самі. Молитві потрібна самотність серця. Вона відкриває нас на Бога. Вона - основна умова молитви. Не можна увійти в глибоку молитву, якщо вносимо в неї все «наше майно», весь тягар буденности, тягар обов'язків і справ, які часто збуджують в нас надмірну турботу.

Слово на день Сретения Господня

АМФІЛОХІЙ ІКОНІЙСЬКИЙ, 

Слово на день Сретения Господня 

     А когда исполнились дни очищения их по закону Моисееву, принесли Его в Иерусалим, чтобы представить пред Господа, как предписано в законе Господнем, чтобы всякий младенец мужеского пола, разверзающий ложесна, был посвящен Господу, и чтобы принести в жертву, по решенному в законе Господнем, две горлицы или двух птенцов голубиных 

(Лк. 2, 22-24). 

По закону Моисееву, родильницы в течение сорока дней не могли являться в церковь Божию; по прошествии же этого времени обязаны были явиться в храм и от священника принять очистительную молитву. Подвергается сему закону и Пречистая Матерь Божия Дева Мария, — не потому, чтобы имела нужду в очищении Родившая бессеменного Источника чистоты и святости, но дабы исполнить закон Божий и показать совершенный образец благочестия и смиренномудренного повиновения воле Божией.

Не мир прийшов Я принести, а меч...

Невже така праведна й милостива людина не розуміє глибинного значення цих слів? Думаю, що ти розумієш їх, тільки шукаєш підтвердження. Праведним і милостивим Господь Сам відкриває таємниці Свої. Якби ти був єдиним ковалем у Єрусалимі, коли євреї розпинали Господа, нікому було б викувати для них цвяхи.

Криза - Суд Божий

Запитуєш мене, чоловіче Божий, про причину й значення кризи, що настала. Хто я такий, що ти запитуєш мене про цю велику таємницю? "Говори, якщо є в тебе щось більше за мовчання", - сказав святитель Григорій Богослов. І хоча я вважаю, що зараз мовчання є вищим за всяке слово, але з любові до тебе напишу, що я думаю з цього приводу.

А ти - дивергент?

Любий читачу! Хочу поділитися враженнями та певними висновками , що спали на думку після прочитання перших двох книг трилогії Вероніки Рот - «Дивергент», а зокрема на «дивергентності» як явищі  реального життя.

Тим, які не читали трилогії подам стисле окреслення проблематики й змісту твору, почерпнуте з Вікіпедії:«Дивергент» (англ. «Divergent») —дебютний роман американської письменниці Вероніки Рот, перша частина однойменної трилогії. Сюжет розгортається в антиутопічній версії Чикаго, де живе розподілене на п'ять фракцій, типів особистостей, суспільство. Вероніка розповідає, що ідея серії, народилася ще під час її навчання в коледжі. Книга була опублікована 5 березня 2011 року видавництвом HarperCollins[1] »

Віруси, які з’їдають святість

Коли ми чуємо про святість, то уявляємо щось добре, світле, чисте, правильне, але чомусь таке далеке від нашого життя… У Господній молитві ми кожного разу промовляємо: «…нехай буде воля Твоя…», а тим самим беремо на себе певну відповідальність за виконання волі Божої. Це не означає, що наш вільний вибір чимось обмежується, а навпаки, ми ступаємо на дорогу спасіння і просимо Бога допомогти нам в крокуванні нею.

Духовне життя

   Давні вчителі повторювали: духовне життя є життя в Духові Святому. Духовна людина живе, поринувши у Святого Духа; її життя осяяне у всіх вимірах - інтелектуальному, почуттєвому, сентиментальному. Її воля, що приймає рішення, її жести, її слова, її вчинки спрямовуються Святим Духом, вона йде по житті з підтримкою сили та енергії Святого Духа. Духовне життя - це не дисципліна, ані не аскеза, це більше ніж будь-яка наука, це мистецтво синергії зі Святим Духом, мистецтво дозволяти Його присутності плодоносити в нашому житті.

Духовність ікони

У християнській традиції ми можемо знайти автентичне значення духовності в іконі Лику Христа, названій "Спас Нерукотворний".

Портрет Христа, як, зрештою, і всі портрети святих, розміщається на іконах в композиції з чотирьох концентричних кіл. У цій структурі з чотирьох кіл, починаючи з внутрішнього, криється глибокий смисл духовності.

Перше коло, саме по собі невидиме, знаходиться на чолі, між очима. Це коло участи Святого Духу, його дарування себе людині. Йдеться про дану людині Творцем здатність відкритися і прийняти особову участь Святого Духа. Це живлюща точка, тому що саме присутність Господа дає життя.

Добрість творіння

   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. кл ,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його
зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

  

Праця і професія у християнстві

   Господь створює людину на Свій образ і запрошує її до праці на землі (див. Бут. 2, 5-6.15). Праця стає для людини благословенням, якщо вона є співпрацею з Господом і співучастю в Його промислі щодо світу і людини. Через таку працю людина уподібнюється до Бога. Хоча через гріхопадіння Адама праця стає «трудом» (див. Бут. 3, 19), у Христі праця в поєднанні з молитвою стає переображенням світу й особистим освяченням.

  

Любов – зміст християнського життя

   Найважливішою чеснотою, зродженою з віри, є чеснота божественної любові, що її Бог дарує християнинові – новому творінню у Христі. Ця чеснота є участю людини в любові Божій. Євангелист Йоан наголошує, що божественна любов є суттю життя у Богові: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить – той не спізнав Бога, бо Бог – любов» (1 Йо. 4, 7-8).

  

Божий Промисел щодо світу.

   Світ, задуманий Богом як рай, – це дар Божий людині та середовище її спілкування з Богом, ближнім і природою. Тому людина не може поспоживацьки ставитися до світу, повного любові та уваги дарувальника. Християнське сприйняття світу полягає в тому, щоб бачити його як дар
Божий. Зростаючи у вірі, християнин у своєму розумінні підіймається від дарів до особи дарувальника. Ставлення до світу як дару Божого дозволяє уникнути двох крайнощів: применшення вартості світу (бо світ – Боже творіння) та його абсолютизації (бо світ не є Богом).